Він хотів викладати в університеті, який зараз носить його ім’я. Він мріяв жити на рідній землі серед вільного народу.
Тим часом імперська росія вважала його небезпечним політичним злочинцем. За ним стежили, на нього писали доноси. Його ув’язнювали, йому забороняли навіть приїжджати в Україну. Його тексти жорстоко цензурували — прибирали небажані твори в імперські часи і пропускали рядки в радянських підручниках.У російської влади Тарас Шевченко викликав страх.Влада боялася повстання українського народу.Боялася настільки, що навіть після смерті Шевченка не дозволяла впорядкувати його могилу — туди й без того не зупинявся потік послідовників митця.Боялася настільки, що заарештувала хрест, який мав стояти на могилі Тараса Шевченка. На забороненому хресті були викарбувані слова:
Тараса Шевченка називають Пророком. І якщо раніше цей вираз міг здаватися шаблонним, то зараз кожен рядок поета — це свідчення сьогоднішніх подій.
Шевченко бачив силу українського народу. Ця сила з’являється, коли ми об’єднані. Ми проявили свою єдність у перші дні повномасштабної війни і надважливо цю єдність зберегти. Зараз не час витрачати сили на суперечки. Зараз не час критикувати владу. Зараз не час «воювати» одне з одним.Зараз час направляти свою енергію на знищення одного, нашого спільного ворога. Зараз час продовжувати боротьбу на своєму фронті. Волонтерському, бізнесовому, батьківському, культурному…І ми точно переможемо. Бо ми знаємо, за що воюємо.
