Останні 4 роки я плідно співпрацювала з державою. В розпал ковіду – очолювала комунікацію всіх заступників міністра в МОЗ, а згодом драйвила комунікацію проєкту Дія.City від Мінцифри. Часто чую запитання: «Що значить взагалі бути піарницею в державному секторі?» За моїми спостереженнями – різниця з бізнесом мінімальна.
Основне професійне правило: «нормально робиш, нормально буде» працює скрізь і завжди. В кожної компанії є свої особливості, задачі і обмеження. І коли ти берешся за проєкт, ти це завжди вивчаєш і, відштовхуючись від вихідних даних, вже пробудовуєш подальшу стратегію. З державними проєктами так само. Ви визначаєте візію вашого проєкту, що саме ви робите, для кого, визначаєте хто саме з команди буде вести комунікацію і з яких питань, розподіляєте рівні впливу спікерів і так далі. А далі вже підбираєте інструменти, які максимально підходять для досягнення ваших цілей.
Звісно круто, якщо людина давно і глибоко знаходиться в одному бізнес-секторі, знає всіх гравців, підводні камені, має всі контакти та напрацьовані стосунки з профільною пресою. Разом з тим, правила комунікації самі по собі незмінні. Це наче ти вивчив іноземну мову і тепер, коли треба розмовляти на вузькоспеціалізовану тему, можеш підтягнути лише професійний словник, а структура самої мови в тебе в голові вже давно розкладена по поличках. Процес залежить лише від твоєї адаптивності й готовності швидко збирати інформацію і критично мислити.
Я знаю не поодинокі випадки, коли піарники приходили з однієї галузі в іншу і за кілька місяців-півроку максимум могли заткнути за пояс галузевих старожилів. Тут, як на мене, на руку грає як раз свіжість погляду.
Коли ми добре знаємо правила, це нас розслабляє.
Старі гравці частенько навіть не намагаються порушити усталені правила: домогтися співпраці з тим, з ким ніхто не зміг, ширше дивитися на можливості, взагалі мислити out of the box.
Останнє правило взагалі, як на мене, супер важливе для фахівців нашої сфери. Адже, коли ти довгий час в одній галузі, як і в одному проєкті, око може сильно замилюватися. І тоді «свіжа кров» робитиме прорив. Подібного застою можна уникнути якщо час від часу намагатися дивитися на питання, наче ти нічого про нього не знаєш і починаєш із самого початку.
Що стосується саме роботи в державному секторі, то тут чи не найбільшою різницею є помножена на нескінченість ступінь відповідальності того, що ти робиш і що під твоїм керівництвом виконує перформить команда. Те, що в комунікації середнього рівня потенційно може стати мемом і забутися за кілька днів, в комунікації від імені держави може стати міжнародним зашкваром і занурити всю країну в іспанський сором. Ми з вами добре знаємо такі кейси! Тут все просто, бізнес – це конкретна особистість, а держава – це обличчя кожного з нас.
Якщо ви вже взялися за державну комунікацію, то пристебніть паски, тепер ви зануда і буквоїд. Зовнішній вигляд спікера, обрані ним бренди, оточення на фото, історія локації, відповідність тез загальним цілям – це лише початок дуже-дуже довгого переліку того, що тепер у вашому постійному внутрішньому чек-листі.
І це я вже не кажу про протокольні заходи. Для цього є спеціально навчені фахівці, але як показує досвід, принаймні в базових правилах вам таки краще розібратися самостійно.
Мені особисто дійсно щастило і я завжди потрапляла в надзвичайно динамічні та ефективні команди. Не мало значення – це державний чи комерційний проєкт. Команда завжди мала чіткі KPI, працювала на результат і керувалася правилами здорового глузду.
Так що, для мене піар – це завжди про любов. Якщо ви щиро не розділяєте цінності команди, піар якої плануєте вести, – краще відмовитися на березі.
Сучасні державні проєкти – це частіше динамічні та місцями навіть непередбачувані історії й вам доведеться глибоко і надовго в них пірнати, щоб дати якісний результат. А якщо підходи та цінності – чужі, вигорання не змусить на себе чекати. Так що, в якій би сфері ви зараз не працювали, Just do your best і не бійтеся ризикувати!
